Як (не) проспати своє майбутнє

Вибори 2012 як ніколи реально показали, що не лише наша власна особиста доля, але й майбутнє цілої країни залежить тільки й виключно від кожного з нас.

Розуміючи важливість цих виборів та їх результатів, я вирішив не просипати своє майбутнє в ніч виборів, а піти спостерігачем й більше доби слідкувати за тим, щоб на конкретній дільниці, в моєму місті, не було фальсицікацій, і щоб вибори відбулись честно. Не думаю, що вибори на окремо взятій дільниці Голосівського району чимось принциповим відрязнялись від виборів на інших дільницях стабільної й квітучої України - ті ж самі люди, ті ж самі інтереси, однакові прагнення й бажання. Звісно, всюди були свої особливості та специфіка, але це не тільки не заважає, але й підкреслює важливість підведення попередніх підсумків виборчої ночі, щоб, як то кажуть - не наступати постійно на одні й ті самі граблі.

Основне, що хотілося б (знову й знову) підкреслювати, це те, що вибори виграють задовго до дня їх проведення. І це добре було помітно під час голосування. Ті партії (а особливо кандидати-мажоритарники), які витратили купу грошей, сил та ресурсу на рекламу, на агітаторів, прапори та роздаточний матеріал, але які не мають ґрунтовної команди, не мають професійно підготовлених та ідейно мобілізованих людей на кожній дільниці, біля кожної скриньки - можуть легко втратити перемогу, навіть якщо люди їх й оберуть.

Дивно було дивитись, як на фоні постійної ТВ-риторики про те, що "ми здатні протистояти фальсифікації", про те як "важливо зберегти кожен голос" і т.п. на одній з дільниць столиці була помітна праця й присутність тільки спостерігачів від "Удару" та "Демократичного альянсу". Щоправда на сусідній дільниці дуже активно честність й прозорість виборів захищав представник "Свободи", а "Удар" був вже не так помітний.

В той же час близько десятка спостерігачів від Батьківщини, НУ, Королевської та інших партій, як сіли зранку неділі в куточку на стільчик, так і встали під ранок наступного дня з нього, щоб отримати протокол з результатами голосування. Тому реально зі спробами запуску каруселей, виносу чистих бюлетенів з дільниці, проведення "косинок" та системного голосування одних людей за інших, якби не було на дільниці цих декількох реальних спостерігачів-активістів, нікому було б й боротися.

Ще один висновок, теж давно добре відомий - риба (як і виборча комісія) гниє з голови. Якщо голова комісії більш-менш адекватний, якщо з ним можна говорити про дотримання закону й належного виконання службових обов'язків, сам хід голосування та підрахунок голосів буде проходити в межах допустимого. Якщо ж голова (заступник голоси, секретар) поставленні на свої посади з цілком конкретною метою та завданнями, то дуже важко прийдеться в цій ситуації. Важко, але можливо, якщо, знову ж таки, на дільниці присутні дві-три людини, які здатні чітко й вмотивовано фіксувати та протистояти фальшуванням.

Тому формування виборчих комісій, питання вибору (або призначення) їх керівного складу - це не риторичне питання, яке можна оминути. Це той момент, який треба вирішувати завчасно, щоб не витрачати набагато більше сил потім в боротьбі з беспределом на дільницях.

Іншим фактором, який добре спрацьовує може стати присутність на дільниці міжнародних спостерігачів, камер, журналістів. Не лише під час виборчого процесу, але й під час підрахунку голосів. Відеокамера, що фіксує правопорушення змушує або припини його, або викликає агресію та намагання позбутися тих, хто "заважає працювати". В будь-якому разі це дозволяє гранично викрісталізувати проблему, щоб зрозуміти як її краще вирішити.

Важлива також злагоджена дія всієї команди на чолі зі штабом. Якщо оперативна інформація передається з місць в центр й назад, якщо є постійний контакт, можливість викликати групи швидкого реагування, якщо кожен на своєму місці знає що робити, куди звонити й як реагувати, яка б ситуація не скалась, це додає не тільки впевренності, але й ефективності й результату.

Неприємно вразила не дуже висока явка виборців. Особливо по Києву. Столиця могла б сказати своє вагоме слово щодо вирішення майбутньої долі держави. Могла, але нажаль не сказала. Жодна з партій не працювала на мобілізацію виборців, не закликала громадян цілеспрямовано прийти й змінити цю "зарвавшуюся та зажравшуюся" владу. Люди не почули й не задумались над тим, що в їх силах було змінити все. В тому числі й свою власну долю.

Ну й головне, що хотілося б сказати після того, як поспілкувався з людьми, як бачив з якими очікуваннями та сподіваннями (ті хто прийшов) робили свій вибір: опозиція могла перемогти. Маєтся на увазі не ОО, а саме всі здорові опозиційні сили. Вони могли перемогти. Якби не торгували мажоритарними округами представникам влади й "тушкам", якби сідали за стіл переговорів й домовлялись, а не вели дискусії в кого більший рейтинг через ЗМІ, якби проводили серйозну організаційну роботу на місцях, а не дерибанили передвиборчі бюджети....

Опозиція могла перемогли (в більшості регіонів країни, а не лише в Києві та на заході), суспільство могло перемогти, країна могла б перемогти. Люди були готові - вони йшли на вибори, вони записувались в спостерігачі, вони хотіли змінити владу, вони проголосували...

Результат того, як підрахували їх голоси та що політики з цим волевиявленням зробили, ми взнаємо дуже скоро. Проте, яка б не була відповідь на це питання, важливо знати одне: й на цих виборах, й на майбутніх, й кожен день - все залежить тільки від нас. Якщо ми, громадяни України, зможемо організуватись й спільно захищати свої законні права: у власному будинку, у власному районі, у власному місті та у власній державі, то жодна влада або опозиція не завадить або не заборонить нам це робити. Тоді ніхто не зможе завадити нам не проспати своє майбутнє.

Чому не пройде "партія Королевської"

Збирався написати цей пост вже після виборів, але останні події та істерика, яку закатала людина «що має мрію» на всіх телеканалах, остаточно довели, що діло в них труба, й можна писати прямо.

Отже, декілька основних причин, чому проект «Україна вперед» не спрацював.

1) «Задовбу всю країну»

Кількість реклами не завжди переходить в якість. А часто – зовсім навпаки: чим більше ти пиляєш мозги обивателю, тим більше він від тебе закривається.

Величезні фінансові ресурси, які мав цей проект треба було ще грамотно використати. Масована реклама в стилі «родіни матері» та фраза «в мене є мрія» дуже швидка перейшла в анекдоти та фото-приколи, й грала не за, а проти зростання рейтингу партії.

2) «Ряжені, напомаджені»

Якщо до залучення в рекламну кампанію футболіста Шевченка та сина Ступки партія «Україна вперед» ще могла якось сприйматись як «нова партія» «молодих фахівців», політиків, якім не давали стати на перші ролі в заскорузлих від бюрократії старих опозиційних партіях і блоках; то після приходу цих двох персонажів, які мали зіграти в плюс, адекватна частина населення зрозуміла, що це лише чергова політ-ширма для просування чиїхось бізнес інтересів.

Навіть заядлі футбольні вболівальники та патріоти збірної, після такого кроку Шевченка, підтверджували, що незважаючи на всю повагу до нього, як до спортсмена та багаторічного лідера головної команди країни, вони не сприймають його як політика, тим більше в такій компанії «особистостей».

3) Шоу маст гоу он

Вже від самого початку, як пані Наталія заявила про бажання йти на вибори окремим списком, її гасла до болі нагатували вже добре добре відомі виборцю лозунги, заяви та посили провальних (проте дуже коштовних проектів) «Команди озимого покоління» 2002 року та партії «Віче» 2006 року.

З тою лише різницею, що за двома попередніми передвиборчими мильними бульками стояли гроші (як тоді писали ЗМІ) олігарха Пінчука, а за найновішим (як пишуть ЗМІ) стоять інтереси донецького олігарха.

4) Все тайне стає явним

Продовжуючи попередній пункт, треба відзначити, що після оприлюднення виборчого списку, всезнаючі ЗМІ дуже швидко з’ясували, що цьому списку, на прохідних місцях, знаходиться цілий ряд менеджерів з різних підприємств підконтрольних Рінату Ахметову. Зрозуміло, що даний факт також не додав голосів партії Королевської.

5) Здесь русский дух, Москвой здесь пахнет

З року в рік, з передвиборчої кампанії до кампанії українські політики та кандидати переконуються, в прописній істинні, що Україна – не Росія, й те що працює там - не працює тут. Проте все одно, з року в рік, знаходяться вперті й завзятті кандидати, які думають, що в них таки все вийде, й знову платять багато-багато зелених доларів за зовсім непотрібні їм послуги російських «супер-спеціалістів». Так, за повідомленням інтернет-видань, партія «Україна - Вперед!» співпрацює з росіянами фахівцями Миколою Гастелло і Миколою Дороніним, які раніше, на президентських виборах, працювали над іміджем Сергія Тігіпко. Що це дало й Тігіпку й Королевській всі добре знають.

6) Нема, так намалюємо

Якщо на початку виборчої кампанії в партії Королевської рейтинг дійсно впритул наближався до прохідного 5% бар’єру, то вже з середини літа він почав (в силу описаних вище причин) поступово падати. Замість того, щоб швидко зробити роботу над помилками, й спробувати вирулити ситуацію, в партії не знайшли нічого кращого, як плодити власні рейтинги, які показували, як впевнено зростає любов населення до «України вперед».

Картинку то намалювали, але реальність не змінили. Що, у підсумку, призвело до зриву нервів в лідерів партії, які пригрозили засудити всіх соціологів, які проти того, що блок Королевської набирає більш ніж 5 % голосів.

Хоча, окрім того, що лідери партії як ніколи реально зрозумілі, що перед спонсором прийдеться тримати звіт за витрачені гроші й отриманий результат – ця їх емоційна реакція більше нікому нічого не сказала.

П.С. Ну й як підсумок, хотілося б по Фрейду закінчити цей аналіз тим, що як кажуть в народі: що на умі, те й на язиці. Останні рекламні постери та біг-борди «України вперед» закликають народ не до світлого майбутнього, обіцяють не великі зарплати і пенсії, чи (як в інших партії) не закликають до «боротьби з ними» або люстрації корупціонерів… Гасло Королевської просте й зрозуміле «Голосуйте за Україну вперед». Більше від народу їм нічого й не потрібно. Все інше вони збирались зробити самі. Але для себе.

Спеціально для "Демократичного альянсу". 

Як зберегти українську мову

Прості до виконання правила захисту української мови, які може зробити кожен, будуть мати великі й маштабні наслідки, якщо за це взятися всім разом.

Чинна влада знищила всі державні механізми, які захищали українську мову. При цьому захистити українську мову може кожен, виконуючи ряд простих правил.

- говорити українською мовою в публічних місцях і ніколи не переходити на іншу мову, крім розмов з іноземцями (які явно не розуміють української);

- вибрати українську мову в налаштуваннях електронної пошти,

у соціальних мережах,

у мобільному телефоні, в банкоматах, платіжних терміналах,

на сайтах (новини, інформаційні агенції, розваги, офіційні сайти компаній і т.п.);

- завжди писати українською мовою паперові документи та електронні повідомлення; шукати українською мовою інформацію в інтернеті, давати запроси в пошуковиках українською;

- спілкуватися державною мовою з владою і різноманітними сервісними службами;

- купувати книги і пресу українською мовою, дивитися фільми, дубльовані на українську, купувати диски з українською музикою, відвідувати українські фестивалі, виставки, вистави, концерти;

- говорити з дітьми українською мовою, вимагати від педагогів у дитсадках і школах спілкування з дітьми і викладу навчального матеріалу на українській;

- робити щось від себе, щоб змінити ситуацію на користь української мови на роботі, вдома або в колі друзів;

- поширювати ці правила серед найбільшої кількості людей.

У Києві створено Конгрес дій на захист української мови. В установчих зборах конгресу взяли участь представники української інтелігенції, письменники, актори.

«Наша місія в тому, щоб іти в народ і підвищувати його свідомість», — сказав у виступі на зборах громадський діяч, дисидент, філософ Євген Сверстюк.

Він зазначив, що захищати українську мову як національну мову українського народу потрібно не словом, а ділом.

Учасники конгресу вважають, що чинна влада знищила всі механізми, які захищали українську мову. У зв'язку з цим вони вважають, що під загрозою опинилася не тільки мова, але й незалежність і цілісність України.

Українська преса зараз знаходиться на рівні 1909 року

Ситуація з українською пресою в Києві, після 20 років розбудови незалежної держави, не набагато відрізняється від ситуації, яка була за часів Російської імперії.

Так, відповідно до адрес-календаря Київської губернії 1909 року в Києві виходило понад 40 видань російською мовою, й лише  п'ять часописів українською:
"Рада", "Слово", "Рідний край", "Літературно-науковий вісник" та (увага!) "Українське бджільництво".

І хто після цього скаже, що Ющенко не патріот і не розвивав традиції народу )))

Хоча, звісно, ситуація з українською пресою на рівні розвитку Російської імперії має спонукати задуматись над цим й українських політиків, й український бізнес, й українських читачів...
Що зараз виходить українською? "Український тиждень", "Країна", "День", "Коментарі", й пару-трійку державних газет а-ля "Урядовий кур'єр" та "Голос України"...

Чому немає Форбса, Космополітена, Esquire або GQ українською мовою? Чому 95 % преси російськомовні?
Нам кажуть "економічно невигідно" видавати україномовну пресу...

Тому - українському бізнесу вже давно час давати реклами тільки в україномовні ЗМІ (а українці повинні спитати в цього бізнесу - чому він не підтримує українську пресу).
А українському читачу, пора вже не казати відмовки "ну там же краще пишуть", а брати й купляти (хоч поодинокі) українські видання.

Тоді видавати україномовну пресу стане й вигідно й корисно. Для держави, й для кожного з нас.