Єдина помісна церква – запорука державності

У другому посланні апостола Павла до коринтян йдеться, зокрема, про те, що слово Боже несеться віруючим зрозумілою їм мовою. Московський патріархат цього в Україні не дотримується. Так, у церквах, монастирях, книжних лавках цього патріархату на території України Ви не знайдете жодної церковної книги, календаря, молитовника українською мовою. Тому віруючі українці, які належать до Московського патріархату, не можуть (у них просто немає вибору!) молитовно звертатися до Бога рідною їм українською мовою. До того ж церковно - слов’янська мова - канонічна мова Московського патріархату - максимально наближена до живої сучасної розмовної російської мови, яка, у свій час, сформувалася на базі церковно - слов’янської. Тому пересічний росіянин у «своїй» церкві не почуває якогось мовного дискомфорту. Зовсім інша ситуація з україномовними громадянами України, для яких російська мова не є рідною. Адже жива розмовна українська мова значно відрізняється від церковно - слов’янської.

Московський патріархат використовувати українську мову під час богослужінь не дозволяє (за винятком, хіба що, проповідей священиків), лишаючись упродовж вже трьох століть (з часів проголошення анафеми гетьману Мазепі) знаряддям денаціоналізації, асиміляції та ідеологічного «забамбулювання» українського народу. Якщо це було «прийнятним» (хіба хочеш – мусиш!) тоді, коли Україна була інкорпорована до складу білої та червоної московських імперій, то у незалежній Україні такий стан речей є абсолютно неприйнятним!

Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб її віруючі громадяни мали можливість молитовно звертатися до Бога рідною мовою та щоб позбавити їх інспірованого Кремлем антидержавного ідеологічного впливу, здійснюваного значною частиною кліру УПЦ МП.

Якщо , наприклад, хтось захоче придбати у книжковій лавці на території Києво-Печерської Лаври чи якогось іншого монастиря УПЦ МП церковний календар українською мовою, то, не виключено, що його буде піддано обструкції. На нього дивитимуться як на живе втілення Люципера!? У всякому разі щось подібне сталося не так вже й давно з автором цих рядків. І це у незалежній країні, де українська є єдиною державною мовою.

Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб її україномовні громадяни не почувалися «породженням пекла» лише за те, що хочуть придбати собі (якщо є віруючими) чи родичам (якщо є атеїстами) церковну літературу рідною мовою.

Якщо ж брати до уваги економічні аспекти підпорядкування національної церкви закордонному центру впливу, то, безперечно, краще все ж друкувати церковну літературу, виготовляти свічки та інші церковні аксесуари у себе вдома, а не за кордоном. Адже йдеться, якщо не про податки (як відомо, релігійні організації звільнені від сплати державних податків), то принаймні, про додаткові робочі місця, використання вітчизняного обладнання тощо.

Єдина помісна церква потрібна Україні для того, щоб церковна виробнича інфраструктура працювала на національну, а не на чужу економіку.

Висновки

Єдина помісна церква була вкрай потрібна Україні іще «вчора», коли, попри все, Україна отримала вистраждану століттями незалежність.

Відсутність в Україні єдиної помісної церкви піддає українську державність значним додатковим викликам.

Без єдиної помісної церкви становлення і зміцнення української держави та й, власне кажучи, сама державність будуть перебувати під постійною загрозою з боку колишньої метрополії.