Історія різдвяних оповідань

Традиція написання різдвяних оповідань бере свій початок в народних українських казках та вертепах, середньовічних містеріях.

Тексти вертепної драми, які дійшли до нашого часу, належать до другої половини XVIII століття. Найповніший, відомий в Україні, текст — це так званий «галаганівський» список, що був записаний у селі Сокиренцях у 1770 році від київських бурсаків.

В світовій літературі різдвяні оповідання набули поширення й популярності після виходу 1816 року казки Ернста Теодора Амадея Гофмана «Лускунчик і Мишачий король».

Український геній Микола Гоголь написав свою легендарну "Ніч перед Різдвом" в період з 1830 до 1831 року.

Вперше повість Миколи Гоголя було опубліковано в збірці "Вечори на хуторі біля Диканьки" у 1832 році.

До схожого літературного жанру можна віднести й оповідання «Страшне ворожіння» О. Бестужева-Марлінського (1831).

1835 року, у переддень Різдва, вийшла друком невеличка книжка казок Г.Х. Андерсена «Казки для дітей». Це стало для нього доброю традицією — і до кожного наступного Різдва Г.Х. Андерсен видавав нову книжку, і данці сприймали її як чудовий різдвяний подарунок для своїх дітей.

19 грудня 1843 року опубліковано перше видання Збірки «Різдвяні повісті» куди увійшла "Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» про скнару Скруджа англійського письменника Чарльза Дікенса, що остаточно вивело різдвяні оповідання на світовий рівень популярності.

В кінці ХІХ століття до жанру різдвяних оповідань звертались Олена Пчілка, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші класики української літератури.