Золота Хоругва - міська козацька варта Києва

Історія міської столичної варти "Золотої Хоругви" тісно пов'язана та ґрунтується на існуванні в Києві самоврядування та бере свої витоки з надання йому Магдебурзького права наприкінці ХV ст.

Міська гвардія (по сучасному муніципальна міліція), як і міське самоуправління, існували в тому чи іншому вигляді ще з часів Великого князівства Київського (Київської Русі). 
При цьому, офіційне запровадження Магдебурзького права в Києві більшість істориків розглядають як прояв тяглості давньоруської (давньоукраїнської) традиції міського самоврядування та прагнення містян до відновлення тих вольностей, які збереглись в історичній пам'яті.

1471 року Великий князь Литовський і Руський Казимир, після ліквідації удільного Київського князівства, видає т.з."Київський привілей", який був адресований київському міщанству та став основним законодавчим актом в подальшому розвитку міського самоуправління. 

Саме спираючись на цей "привілей", наступний Великий князь Литовський і Руський Олександр надає 1499 р. (за іншими даними 1494 р.) Магдебурзьке право Києву. 

Хоча в тому ж привілеї Великого князя Литовського і Руського Олександра від 1494 р. сказано: «пожалували ми міщан Київських по давньому (праву), як було при Витовті». 

Таким чином ще на початку XV ст. в Києві існувало відповідне самоврядування. 

Відповідно до документів часів Великого князя Олександра значну роль у життєдіяльності міста відіграє саме міська громада та війт, як її керівник. 

Зокрема на війта було покладено не лише право суду в карних справах, але й контроль за пожежною безпекою та контроль за забороною палити в ночі (оскільки забудова в місті була майже суцільно дерев'яною). Зрозуміло, що для контролю за порядком та притяганням до відповідальності порушників, що входило до обов'язків міського війта, потрібні були відповідні муніципальні підрозділи, тобто міська варта. .

Назва та структура таких підрозділів в документах не збереглись, проте можна з впевненістю сказати, що ці підрозділи були прообразами та попередниками наступної "Золотої Хоругви".
Схожі приклади існування міських варт ми зустрічаємо й в інших містах, що мали Магдебурзьке право.

Ще однією загальноєвропейською традицією була наявність у таких містах власних гербів.

Герб - як символ суверенітету та автономії мали не лише удільні князівства: Київське, Чернігівське, Сіверське, Волинське, Подільське, тощо, але й міста, що мали Магдебурзьке право. 

При цьому слід відмітити, що зображення архістратига Михаїла спочатку використовувалось як знак князівської влади.  Вперше зображення  Св. Михайла застосував Великий князь Київський Мстислав на своїй особистій печатці в 1130 р. Пізніше він став династичним гербом Мономаховичів, але ще довго не був гербом Києва. 

Найстаріше зображення міського герба Києва датується тим самим часом, що й надання йому Магдебурзького права.

Перше задокументоване кольорове зображення лука зі стрілою як герба Києва міститься  в кольоровому гербовнику Конрада Ґрюненберґа від 1480 року.

Близько 1595 р. зустрічаємо згадки вже про зображення на гербі лука-самостріла, як варіанта герба Києва.
Зображення руки, що тримає самостріл було названо Кушею: від типу лука з пристроєм для натягування тятиви. В літописному описі цього герба зазначаюся, що він в Києві був "іздавна". 

Герб із Кушею луком-самострілом в різних варіаціях існував як герб Києва у XVI—XVIII ст., про що свідчать як Київські знамена із зображеннямп лука і стріли, так і численні печатки Київського магістрату, які існували до 1775 року та наступу на міське самоуправління (і взагалі українську козацьку державну автономію) за часів Катерини ІІ. 

Саме київський міський герб і став основою для зображення на Золотій Хоругві - прапорі міської варти, від якої пішла й назва самого міського підрозділу. 

За часів Української Козацької держави та існування Київського полку частину повноважено по управлінню містом перебрала на себе козацька адміністрація. 

Хоча самоуправління та Магдебурзьке право Києва неодноразово підтверджувалось як королями Речі Посполитої, так і царями Московськими, в залежності від того, під чією юрисдикцією перебувало в той чи інший період місто.  

В той же час, самоврядування в Києві гарантувалось й виборністю війта. В ХVII-XVIII ст. не лише війт (міський голова), але й бургомистри, радники та інші члени міської самоуправи повинні були обиратись "при зібранні всіх міщан, також цехових людей і вського поспольства вільними їх голосами".
Це право киян, зокрема, підтверджував своїми документами в 1720-х роках й Гетьман України Данило Апостол: "є здавна такий порядок, що війт обирається завжди за згодою всіх урядників і громадян, і ми, Гетьман, не змінюжмо цього звичаю". 

За цими ж давніми традиціями Магдебурзького права, містян звільняли від військової служби, за рахунок чого формувалась для охорони міста піша і кінна міліція, так звана "Золота Хоругва". 

В ХVII ст. ця Київська міщанська гвардія була існувала та діяла за зразками козацьких полків часів Гетьманщини.

Спорідненою була й символіка київського магістрату та київського козацького полку. 

Так, на козацьких прапорах, які збереглися в описах з часів визвольної війни Богдана Хмельницького, вживалися такі кольори: червоний і малиновий - 8 разів, білий - 7, блакитний - 6, жовтий - 5, чорний - 4, зелений - 1 раз. Всього зберіглося 14 описів прапорів. 
Але з відомих прапорів саме Київського козацького полку більшість з них має зображення лука зі стрілою. 

1733 р. імператрицею Анною була видана "Височайша резолюція на доповідь поліцмейстерської канцелярії про заснування поліції в містах", відповідно до якої в 23 містах ( у тому числі у Києві) було створено поліцейські контори, хоча міська муніципальна варта продовжувала своє існування. 

Козацький гвардійський підрозділ "Золота Хоругва", що під час бурхливих подій початку ХVIIІ ст. виконував й військові функції та захищав місто під час нападів, згодом було повністю підпорядковано магістрату й він почав виконувати лише сторожові, а пізніше й парадно-представницькі функції. 

В другій половині ХVIIІ ст. до "Золотої Хоругви", окрім кінноти входило близько двох тисяч піших добровольців,  делегованих Київським міськими цехами, артилеристи (що відповідали за святкові салюти) та військовий оркестр. 

Ліквідація Гетьманщини, Козацької автономії та губернська реформа Катерини ІІ 1775 р. на деякий час призвела й до ліквідації самоврядування в Києві. 

Але вже 1797 року цар Павло І спеціальною грамотою повернув Магдебурзьке право Києву. 

З цієї нагоди було влаштовано урочистий маршу Подолом, центральну роль в якому відігравали саме підрозділі "Золотої Хоругви". Учасниками параду була кіннота, що складалася з представників синів магістратського вищого керівництва та 15 піших цехових колон. Цехові колони йшли зі своїми цеховими хоругвами, а попереду всіх колон виступала "Золота Хоругва".

До того ж слід відмітити, що у Петербурзі, де була створена "Герольдмейстерська контора", що розробляла проекти гербів для окупованих Російською імперією міст і країв, ще у 1722 р. було створено проект герба для Києва: срібного Архистратига з мечем і щитом на блакитному тлі. 

Який Катерина II, після скасування Магдебурзького права в Києві, 1782 року надала йому як новий імперський герб. Проте "Золота Хоругва" продовжувала використовувати зображення синього лука зі стрілою на золотому полі як свій історичний герб. Зображення лука-самостріла (куша) було й на печатці магістрату Києва, аж до остаточного скасування Магдебурзького права.

Міська варта була одягнена також за давньою козацькою традицією: в кунтуші з вишитими поясами, в зелений або темно-синій (аж до фіолетового) кольори, в черкески, червоні шаровари, смушкові шапки з малиновими шликами. 

За описом Миколи Закревського одяг "Золота Хоругва" мала наступний: «…у кунтуші поверх жупана, на давній покрій, з тонкого світло-зеленого сукна, рукави якого з прорізами закинуті назад (на відліт), усі шви викладені золотим шнуром; під цим кунтушем знаходиться каптан (жупан) звичайно атласний, фіолетового кольору. На голові висока шапка з кримських cмушків, бархатний верх якої, малинового кольору, прикрашений золотою китицею. Через плече висить ладунка (патронташ); до шовкового пояса підвішена шабля».

Коли новий цар Олександр І новою спеціальною грамотою 1802 року підтвердив Києву Магдебурзьке право "з усіма його привілеями" та розширив повноваження магістрату, відбулись нові святкування та урочистості з цієї нагоди.

Як пише історик А. Яковлів " у парадному вбранні по три в ряд з шаблями наголо процесію очолили почесні реєстрові міщани "Золотої Хоругви". За золотою магістратською хоругвою Києва несли царську грамоту на оздобленій золотими шнурами й китицями подушці. В соборі службу Божу відправив митрополит Гавриїл за присутності військового і цивільного губернаторів, генералів та інших офіційних і почесних гостей. Увечері було влаштовано великий банкет, запалено ілюмінацію, гриміли гармати, урочисте святкування тривало три дні".

Отже, на  

Під патронатом магістрату та за активної участі міської варти проходили у  Києва всі урочисті святкові паради, заходи, ярмарки, зустрічі офіційних та іноземних делегацій, тощо.

Основними днями, коли влаштовувались маштабні видовищні міські свята за участю "Золотої Хоругви" були Різдво, Водохреща, Маковія та Святого Архистратига Михаїла.

Як свідчать архівні документи та спогади очевидців, у такі дні тисячі киян заповнювали вулиці, щоб подивитись на урочисту ходу "Золотої Хоругви", що супроводжувався великим парадом, грою оркестрів та салютом з гармат.

Основними та найбільш пишними були дві церемонії: на Маковія 1 (14) серпня та на Водохреща 6 (19) січня. 

Маковія, яке ще називалось свято Спаса на Воді - до середини ХІХ ст., згідно давньокиївської православної традиції вважалось днем Хрещення Русі, тому саме цей день був одним з найбільш урочистих та святкових. 

Недарма ж й пам'ятник Магдебурзькому праву, кияни ще по іншому називали "нижній пам'ятник князю Володимиру" або "пам'ятник Хрещенню Русі".  

Маковійський (Хрещенню Русі) та Водохрещенський міські паради були загальноміськими святами, які об’єднували міщан, ремісничі цехи та інших киян в єдину суспільну спільноту, й своїми коріннями уходили в церемонії з нагоди зустрічі в столиці князів або гетьманів.

Отже, з найбільшим розмахом проводилися святкові урочистості на Стас на Воді (Хрещення Русі) - 1 серпня та Богоявлення (Водохреща) - 6 січня. В ці дні міська варта збирала до двох тисяч піхотинців від усіх п’ятнадцяти ремісничих цехів і п’ятсот вершників під золотою хоругвою. 

Вони марширували у святковому парадному вбранні вулицями Подолу, демонструючи вправність, володіння зброєю та вірність давнім традиціям і звичаям. 

Під час приїзду до Києва високопосадовців або іноземних делегацій міська козацька варта виконувала роль почесного караулу та інші церемоніальні функції, у своїх розкішних національних одностроях.

Також "Золота Хоругва" брала основну участь в почесних жалобних процесіях за спочилими війтами, старшинами магістрату, цехмістрами та іншими офіційними й державними особами.  

 

Міська варта взяла активну участь в захисті міста та його обороні від можливих нападів під час польського постання 1830-1831 років, яке охопило також й всю Правобережну Україну. 
Проте це стало й лебединою піснею "Золотої Хоругви".

1835 року Магдебурзьке право в Києві було скасоване, а магістрат (й відповідно всі його підрозділи) були розформовані. 

Для киян саме існування самоврядування, а також наявність такого видимого та символічного його атрибуту як міська "Золота Хоругва" були не лише ознакою міщанських прав та привілеїв, але й відгоміном існування власної державності, як за часів Великого князівства Київського (Київської Русі), так і за зовсім для них недавньої Козацької держави (Гетьманщини). 

У вірші «Сум киян про втрату магдебурзького права» невідомий автор пише: 

...

Старожилость годі знати 

Й Золотую Хоругву, -

Пора муштри забувати 

І парадную гульбу. 

Всіхъ, здаєця, порівняли, 

Хоть черкеску покидай; 

Коли права прогуляли, 

То і військо забувай. 

..........

Замутила вража сила, 

Мабуть кара і на насъ, 

Все до щенту погубила. 

Годі! вже ввірвався бас...

Наварили горщік каші, 

да не вміли виїдать, 

прогуляли права наші, 

москаль буде панувать". 

Наявність в Києві у ХVІІ-ХІХ ст. міської варти "Золотої Хоругви", що мала аналоги в різних європейських (особливо столичних) містах, та не мала подібних прикладів в жодному іншому місті Російської імперії,  свідчіть про збереження киянами своєї національної ідентичності та зберігання традицій самоуправління, протягом століть, - як під пануванням Речі Посполитої, так й під російським царатом.
А відновлення знань про столичну "Золоту Хоругву", особливо - залучення історичних мотивів та реставрація цього підрозділу на рівні міської влади, з участю відтвореної "Золотої Хоругви" в різних міських атракціях чи святкуваннях - безумовно додасть Києву туристичної привабливості та цілком автентичного шарму. 

Джерело: