Невідомий Ярослав Стецько

Ярослав Стецько, один з ідеологів українського націоналізму, особисто приятелював із генералом Франко та Чан Кай Ші. З його думкою рахувалися генеральні секретарі НАТО та господарі Білого Дому.

Ім’я Ярослава Стецька часто асоціюється із 30 червня 1941 року – днем, коли було оприлюднено Акт проголошення Української Держави. Або ж із постаттю його дружини – Ярослави Стецько, представницею української діаспори, яка вдало інтегрувалася в українське політичне життя 1990-х.

Ім’я Ярослава Стецька стало відомим широкому загалу у 1936 році: тоді 24-літній Стецько опинився на лаві підсудних у так званому «Львівському процесі Степана Бандери та товаришів». На процесі судили весь крайовий провід Організації Українських Націоналістів (ОУН) і Стецько був наймолодшим серед підсудних.
Цікаво, що всім оунівцям інкримінували підготовку та здійснення ряду атентатів. А от Ярослава Стецька, студента філософії та права Краківського та Львівського університетів, прокурор обвинувачував у «затруєнні душ української суспільності». Це стосувалося й Володимира Яніва, який уже пізніше, після відбуття покарання, стане ректором Українського Вільного Університету (нині базується у Мюнхені) й одним із найвідоміших українських інтелектуалів діаспори.
У 1936 «отруювачі душ» отримали 5-літній термін ув’язнення, а уже в 1938 році Євген Коновалець покличе Стецька організовувати ІІ Великий Збір ОУН, який відбувся у 1939 році. Ще через два роки, 30 червня 1941 року, 29-літній Ярослав Стецько проголошуватиме Акт відновлення Української Держави й стане прем’єром невизнаного нацистами державного утворення.
Згодом він став в’язнем концтабору Заксенхаузен, в якому перебували політичні опоненти Третього Рейху з усієї Європи (наведемо кілька гучних імен: Степан Бандера, Яків Сталін, члени королівської родини Баварії, оунівці Омелян Антонович, Андрій Мельник, поет Олег Кандиба-Ольжич і головний командир польської Армії Крайової генерал Ровецький).
Згадуючи про доленосні віхи життя Стецька, неможливо упустити наступний випадок. На «Львівському судовому процесі», перед тюремним ув’язненням, 24-літній Стецько заявив – «я висував у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкола якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів...». У той час це виглядало як нездійсненні мрії юного ідеаліста. Але вже через 10 років, у 1946-у, йому вдалось створити потужну міжнародну організацію – Антибільшовицький Блок Народів (АБН).

Ярослав Стецько був не лише організатором, але й вдалим політтехнологом. Напередодні візиту голови Ради Міністрів СРСР Микити Хрущова до Стокгольма у 1963 році, Ярослав Стецько відвідав могилу Карла ХІІ, на яку поклав вінок із квітів. Відтак прес-конференція Хрущова перетворилась на брутальну тираду, в якій він критикував націоналістів.

Іншого разу прем’єр-міністр Туреччини офіційно запросив Ярослава Стецька в гості і, незважаючи на гучні протести радянських дипломатів, організував подорож Провідника ОУН (Стецько з 1968 по 1986 роки очолював цю структуру) по Чорному морю – щоб той міг побачити береги України та набрати морської води своєї Батьківщини.

До нього за допомогою зверталися різні політичні діячі, коли хотіли зав’язати контакти з вагомими світовими лідерами. Ярослав Стецько радо їм допомагав, а про себе говорив, що він «маклер без держави»: допомагає іншим державам в той час, як його нація сама позбавлена державності.

Звертаючись до молоді, Стецько залишив заповіт, у якому криється таємниця його сили та успіху: «Міряйте свої сили не реальним, але бажаним! Великого бажайте!».

ПіК України

Вселенські Партіархи в Україні

Патріарх Константинопольський Єремія ІІ (Транос) (1530-1595) - патріарх у 1572-1579, 1580-1584, 1589-1595). Протягом 1587-89 двічі відвідав Україну. Перебуваючи на українських землях, провів ряд реформ: надав широкі права братствам, а Львівському Успенському братству надав право ставропігії (грудень 1586); зобов'язав митрополитів щорічно скликати церковні собори; призначив київським митрополитом М. Рогозу та патріаршим екзархом луцького єпископа К.Терлецького.

У 1589 здійснив подорож до Москви за «милостинею». Дізнавшись про плани царя установити патріаршество, він спершу захотів сам стати московським патріархом; але Борис Годунов запропонував йому у такому разі жити не в багатій Москві, а в провінційному у той час Володимирі. Тоді Ієремія поставив, за вказівкою Бориса, першого "Патріарха Московського і всієї Русі" Іова.



Патріарх Константинопольський Афанасій (Петеларій), (1597-1654), патріарх у 1634 та 1652, Царгородський святитель, Лубенський чудотворець.

8 жовтня 1652 року назавжди покинув Константинополь, відвідав молдавського господаря Василя Лупу, гетьмана Богдана Хмельницького в Чигирині; 22 квітня 1653 року був прийнятий в Москві царем Олексієм Михайловичем.

Умовив царя, в союзі з Україною (Запорізьким військом) та Молдовою розпочати війну з турками, після розгрому яких цар повинен був зайняти престол ромейських імператорів, а Московський Патріарх — уселенську кафедру. В кінці грудня 1653 року виїхав з Москви до Молдавії, щоб прибути в Миколаївський монастир в Галаце. По дорозі гостив у Богдана Хмельницького.

У лютому 1654 року залишився в Мгарськом монастирі (Лубенський район, Полтавська область), занедужав, і в середу на седмиці Фоміной, 5 квітня, помер. Був похований возсідаючим на троні під амвоном Преображенського храму Мгарського монастиря.

Зараз нетлінні мощі святого Афанасія зберігаються в Благовіщенському соборі м.Харкова.


Патріарх Константинопольський Серафим ІІ (Анін) (патріарх у 1757-1761) , похований у Мгарському монастирі (Полтавська область).

Серафим був обраний патріархом у 1757 році. Після позбавлення патріаршого престолу перебував на Афоні, а з 1776 року - в Російській імперії.


Патріарх Константинопольський Димитрій І (у миру Дімітріос Пападопулос (1914 - 1991) був 296-тім Вселенським Патріархом Константинополя з 16 ліпня 1972 до смерті 2 жовтня 1991.

Провів переговори з папою рімським Іваном Павлом ІІ у Стамбулі 30 листопада 1979 р., а потім у Ватікані 7 грудня 1987 р.

В 1987 році, на порозi ювiлею 1000-лiття Хрещення Pyci, на запрошення Московської Патрiархiї, прибув з вiзитом до СРСР.
24 серпня приїхав з Ленiнграда до Львова. Високого гостя супроводжували архiпастирi Pyської Православної Церкви: Володимир, архiєпископ Псковський i Порховський та Макарiй, архiєпископ Iвано-Франкiвський i Коломийський.
В аеропорту Патріарха зустрiчали: високопреосвященний Фiларет, митрополит Київський i Галицький, Патрiарший Екзарх всієї України; високопреосвященний Никодим, митрополит Львiвький i Тернопiльський, намicник Почаївської Лаври архiмандрит Марк. В цей же день Константинопольський Патрiарх Димитрiй І вiдвiдав Львiвський кафедральний собор.
25 серпня Святiший Патрiарх i його супутники вiдвiдали Свято-Успенську Почаївську Лавру. Пicля поклонiння святиням Почаївської Лаври Патрiарх Димитрiй І i супутники його вирушили до Львова. По дорозi вони вiдвiдали Петропавлiвську церкву села Йосипiвка Буського району.
У Львовi Святiший Патрiарх i його супутники вiдвiдали Успенську церкву, в якiй 400 pоків тому (1587) був Константинопольський Патріарх Iєремiя II.
26 серпня відбув зі Львова до Тбiлici.


Патріарх Константинопольський Варфоломій I (Деметріос Архонтоніс), з 1991 року Константінопольський патріарх, архієпіськоп Константинополя — Нового Риму.

Перший візит Патріарха Константинополя – Нового Риму в Україну відбувся 24 вересня 1997 року. Це сталося в Одесі. До місцевого порту увійшло грецьке судно «Елеферіос Венізелос», на борту якого знаходилися Вселенський Патріарх Варфоломей І і учасники симпозіуму «Екологія, релігія і довкілля». Гостей тоді зустріли митрополит Української Православної Церкви Володимир, митрополит Одеський і Ізмаїл Агафангел, мер Одеси Едуард Гурвіц. З морського вокзалу високий гість і особи, що супроводжували його, попрямували до Свято –Успенського чоловічого монастиря. У святих воріт Вселенського Патріарха зустрічав Патріарх Московський Олексій Другий. Ввечері Святійші Патріархи, представники церков і конфесій відвідали Одеську духовну семінарію.

Другий візит відбувся до Києва, з нагоди святкування 1020-ої річниці хрещення Київської Русі, 25 - 27 липня 2008 року. Вселенського патріарха Варфоломія I в аеропорту "Бориспіль" зустріли президент України Віктор Ющенко і очільник Української православної церкви Московського патріархату митрополит Володимир (Сабодан).

Відвідав Києво-Печерську Лавру, в «Софії Київській» патріарх Варфоломій освятив відновлені Царські врата і благословлять встановлення нових дзвонів.
На Софійскій площі виголосив промогу для вірних.
В суботу (26 липня) зустрівся з московським патріархом Алексієм ІІ.
27 липня, в рамках урочистостей з нагоди 1020-ої річниці хрещення Київської Русі пройшла божественна літургія біля пам'ятника князеві Володимирові-Хрестителю на Володимирській гірці у Києві.
Літургію вів Вселенський Патріарх Варфоломій І за участю Патріарха Московського та Всієї Русі Алексія ІІ, Митрополита Володимира, глави делегації Грецької православної церкви Архієпископа Афінського та всієї Греції Ієроніма ІІ, глави делегації Албанської православної церкви Архієпископа Тиранського та всієї Албанії Анастасіоса, а також представників зарубіжних делегацій та Помісних Православних Церков.


Джерело: Вікіпедія

Свято без єдності

25 липня до Києва на святкування 1020-ліття хрещення Русі приїздить Вселенський Патріарх Варфоломій І. Цю подію українські ЗМІ переважно подають як визначний успіх чинної влади, ба більше – як неабиякий крок на шляху до створення української Помісної православної Церкви.

Але, як сповістили голова оргкомітету свята Леонід Кравчук та речники президентського секретаріату, через церковні канони на частині урочистих заходів не зможуть побувати керівники двох українських православних церков – УПЦ Київського патріархату та УАПЦ. Бо, мовляв, ці церкви є неканонічними.
І хоча Леонід Кравчук зауважив, що для української держави "всі церкви, які братимуть участь у святкуванні, є спадкоємцями святого Володимирського хрещення", Вселенський Патріарх не буде присутній на державних заходах, куди запросять неканонічних ієрархів.
А ще патріарх Варфоломій на всіх церемоніях буде пліч-о-пліч із патріархом московським Алексієм ІІ, який, власне, і запросив його та інших церковних лідерів на це святкування до Києва, на свою канонічну територію.

Так, саме Алексій, а не Віктор Андрійович тут грає першу скрипку, і це де-факто визнав патріарх Варфоломій в інтерв'ю "Україні молодій", сказавши: "Хочу подякувати патріарху московському Алексію ІІ, який запросив усі православні церкви планети взяти участь у цьому святкуванні".

Ось так. Тільки от цікаво: якщо неканонічних православних ієрархів не пускатимуть на святкування, то що робити їхнім вірним?

Адже таких, як засвідчують численні соціологічні дослідження, в Україні більше, ніж прихожан Московського патріархату.
Скажімо, згідно із всеукраїнським опитуванням, проведеним у грудні 2006 року "Українським демократичним колом" та фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс" (більш близького за часом загальнонаціонального дослідження автор не знайшов, але у цій сфері показники змінюються повільно), відносна більшість опитаних українських громадян – 30,1% - заявила про свою належність до УПЦ Київського патріархату.
Другу за чисельністю групу становлять "нерелігійні" – 26%.
На третьому місці з показником в 20,4% - УПЦ Московського патріархату.

І ще кілька цікавих цифр із цього опитування.
А 30,7% вважають, що православна Церква в Україні має бути єдиною національною православною Церквою, підпорядкованою власному (тобто, Київському) патріархату.
І лише 11,4% погодилися з тим, що православна Церква в Україні має бути підрозділом єдиної Російської Православної Церкви i перебувати у підпорядкуванні Московського патріархату.

Як відзначив у своєму посланні до Митрополита Володимира (Предстоятеля Української Православної Церкви МП) Блаженніший Любомир:

"Ми, українські греко-католики, не раз свідчили про готовність до співпраці у творенні єдиної помісної Української Церкви. Свій підхід до еклезіологічних її підстав ми висловили, зокрема, в нашій „Екуменічній концепції УГКЦ” та в посланні «Єдиний Божий народ на Київських горах», виданому з нагоди повернення до Києва осідку Глави УГКЦ.

Неприпустимо замість розвитку сопричастя розривати вже існуюче спілкування УГКЦ з Римською, УПЦ з Московською Церквами чи нехтувати історичною пов’язаністю усіх Українських Церков із Царгородською Церквою-Матір’ю. Натомість нашим Церквам потрібно спільно розробити пропозиції щодо розвитку сопричастя з Церквами Царгороду, Риму і Москви і скерувати їх до предстоятелів цих Церков. За потреби ці пропозиції можуть бути підтримані державною владою, одначе, роль її не має бути вирішальною.

Головні засади цих пропозицій, на нашу думку, мали б бути такими:
1. Помісна Українська Церква, яка існує сопричастям Церков київської традиції, визнає Царгородську, Римську і Московську Церкви Церквами-Сестрами;
2. Церкви Царгороду, Риму і Москви визнають об’єднану помісну Українську Церкву Церквою-Сестрою;
3. Помісна Українська Церква і Церкви-Сестри Царгорода, Риму і Москви спільно визнають одні в одних єдність віри семи Вселенських Соборів і благодатність святих Таїнств.

У Львів на вікенд

Британське видання The Times опублікувало складений рейтинг десяти європейських міст, де найкраще провести вихідні.

Львів у рейтингу посідає третє місце.

Випередили Львів французьке місто Ля-Рошель та бельгійське місто Гент.

Як зазначено у виданні:
“Lviv - The old Hapsburg city in Ukraine has an air of Prague about it - but not the stag parties - coffee houses to rival Vienna's and stunning views at sunset from the High Castle. ”.

Крім цього до списку увійшли такі міста, як: Валенсія, Кельн, Утрехт, Ґетеборг, Белград, Болонія, Ставангер та інші.

«Місто Львів насправді, є перлиною архітектури Європи. І не тільки це видання, але й багато інших починають останнім часом звертати увагу на Львів. Це є результат системної роботи по тій концепції промоції міста, яку ми маємо», - повідомив міський голова Львова Андрій Садовий.

Самі себе не пускаєм до Европи

Європейський Союз очікує, щоб Україна рішуче взялася до здійснення тих реформ, щодо яких вона брала зобов'язання.

Про це заявив посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан в інтерв'ю газеті "День".

"Україна очікує певних політичних сигналів: це і європейська перспектива, і можливість введення безвізового режиму", - зазначив посол.

"ЄС, зі свого боку, чекає від України відповіді на ті політичні сигнали і сподівання, які були направлені від Європи до України", - додав він.

Коментуючи слова щодо необхідності рішучого проведення Україною реформ, Везіан пояснив: "Перш за все, це стосується реформи судової системи".

"Зокрема, твіннінгу, співпраці між адміністраціями України та Європи з метою наближення українських стандартів управління до європейських", - пояснив він.

"Відтак, мова йде про необхідність забезпечення політичної стабільності в Україні, гармонійної роботи між гілками влади, за якої парламент матиме можливість продуктивно працювати в комітетах і ухвалювати необхідні закони", - додав він.

За словами Везіана, "якщо Україною будуть взяті до уваги всі ці аспекти, то це буде запорукою успіху на подальший період".