Діоніс, Геракл, Арей походили з Причорноморських степів
Гіперборейці - нащадки титанів , на це прямо вказують античні автори: « Гіперборейці були титанічного походження ... »
На згадку про "золоту добу", в яку жили титани та атланти (Атландита - також прадавня батьківщина давньоукраїнських племен) справлялися найвеселіші свята старовини - дионисії .
Ці веселощі різдвяних карнавалів , святок , ряжених і колядування з подарунками , іграшками , вбрання дерев розцвічених стрічками - все це йде від давнього Діонісія , а ще раніше - від гіперборейських традицій : «золотої доби» титанів і атлантів .
Ця культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е.,
спорудження Трої I (3000-2800 р. до н.е.) , виникнення "мінойської" цивілізації на Криті ( 3000 р. до н.е.) . Це розквіт Трипільської цивілізації, яка тісно пов'язана з двома попередніми.
Ця культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е.,
спорудження Трої I (3000-2800 р. до н.е.) , виникнення "мінойської" цивілізації на Криті ( 3000 р. до н.е.) . Це розквіт Трипільської цивілізації, яка тісно пов'язана з двома попередніми.
Це час утворення Древнешумерскої (Вавілонської) держави , появи арійської (трипільської) кераміки на території сучасного Ірану та виникнення цивілізації долини р. . Інду та Ведичної культури.
Звертаючись до культури р . Інду , ми повинні відзначити , що датується вона 2800 - 1700 р.р. до н.е. або в цілому по 2300-1750 рр. . до н.е. , що відноситьсяс до діяльності саме тої групи переселенців з Причорноморських степів, які через Вавілон створили в долину Інду свою цивілізацію.
Будинки в цих містах будувалися з обпаленої цегли , висотою 3 і більше поверхів . У цитаделях фортів стіни досягали товщини 14 метрів і висоти сучасного 10-12 поверхового будинку . У містах були елеватори , площею 1000 квадратних метрів , міські басейни , громадські та адміністративні будівлі.
У портах були доки і судноплавні канали в кілька кілометрів завдовжки.
Саме населення з Причорномор'я навчило Крит та Інд виплавляти мідь і бронзу, дало розвинене тваринництво і землеробство. Розводились буйволи, вівці , свині , коні , були собаки і кішки. Теплий клімат і родючі ґрунти , оброблювані плугом , дозволяли збирати по два-три врожаї на рік.
Основними культурами були : пшениця , жито, ячмінь , горох .
Античні автори знали, що до Олександра Македонського до Індії вторгалися Геракл (в 1260 рік до н.е.) і Діоніс . Причому , якщо Геракл тільки досяг її , то Діоніс завоював , і сталося це за 1500 років до Олександра Македонського , тобто в 1834-1830 роках до н.е.
Особливо цікавий , у зв'язку з цим , розповідь Діодора Сицилійського в його « Історичній бібліотеці » :
« Найкращі знаючі з індійців розповідають історію, що у віддалені часи , коли люди жили окремими родинами , прийшов до них із західних областей Діоніс із значним військом . Він опанував всією Індією , бо не зустрів жодного значного міста , який би міг чинити опір. Коли ж настала сильна спека , і воїни Діоніса почали гинути від морової хвороби , то їх ватажок відвів табір з рівнинних місць в гірську область .
« Найкращі знаючі з індійців розповідають історію, що у віддалені часи , коли люди жили окремими родинами , прийшов до них із західних областей Діоніс із значним військом . Він опанував всією Індією , бо не зустрів жодного значного міста , який би міг чинити опір. Коли ж настала сильна спека , і воїни Діоніса почали гинути від морової хвороби , то їх ватажок відвів табір з рівнинних місць в гірську область .
Там подув прохолодний вітер і текли чисті проточні води, що йшли з самих джерел , позбавивши табір від хвороби. Це гірське місце , за допомогою якого Діоніс відвернув від війська хвороба , називається Мерос .
Після цього Діоніс , який володів мистецтвом збору та зберігання плодів , поділився цим мистецтвом з індійцями , а також передав їм секрет виготовлення вина та багато іншого , корисного для життя.
До того ж він став засновником відомих міст , перемістивши для цього села в більш зручні місця. Він навчив індійців почитати божество і ввів закони і суди.
І ось , будучи , зачинателем багатьох прекрасних справ , сам став вважатися богом і отримувати божественні почесті. Розповідають також про нього , ніби він возив з собою у військовому таборі безліч жінок , і що в боях він користувався бубнами та цимбалами - труба ще не була відкрита .
Після того як Діоніс п'ятдесят і два роки царював в Індії , він помер у глибокій старості. А що прийняли верховну владу його сини постійно передавали її своїм нащадкам. Коли минуло безліч поколінь , верховна влада була скасована і міста перейшли до демократичного управління».
Також в оповідання про Діоніса деякі письменники назвали його Нісом.
Також в оповідання про Діоніса деякі письменники назвали його Нісом.
Треба відзначити , що ім'я Діоніса зустрічається на табличках критського лінійного письма «В » ще в ХIV в . до н.е. ( більш раннє лист « А " не розшифровано ) .
За більшістю переказів Діоніс (так само як і Геракл) - син Зевса, що походив з теренів Північного Причорномор'я .
Діоніс відвідав Грецію, Єгипет, Сирію , Фригію і після цього відправився до Індії. У давніх українців згадка про похід до Індії зберігався тисячоліттями.
Ця традиція заховалась в т.з. Рахманський (Брахманський) Великдень — традиційне свято, яке й досі відзначають в Україні.
Воно має прадавні корені. Припадає на 25-й день після Великодня.
На Рахманський (Брахманський) Великдень шкаралупа від великодніх писанок пускалася на воду річок.
Рахманський Великдень має в основі легенду про «переселення рахманів» (пращурів, кращих від людей) за Синє море, до яких шкаралупа з Великодніх крашанок має плисти за водою 25 діб.
В багатьох областях України характерною ознакою Великоднів є таріль з імітацією могили-кургана, яку обкладали червоними крашанками за кількістю померлих у родині. Ті крашанки свідчать про індоєвропейську давнину Великодня, бо тільки тоді, за Рігведою, існував образ яйцеподібного червоного Мартандри, «Мертвого яйця» - небіжчика, який після свого воскресіння ставав «Прозвісником життя» - Вівасватом і втілювався у весняно-денне «Сонце»-Сурью, добре знаного й Велесовою Книгою.
Мегасфен був послом Селевка Нікатора при дворі Чандрагупти Мауро ( 304-302 рр. до н.е.) і написав твір « Індіка», так описував маршрут Діоніса: через Малу Азію, Персію в Індію.
Хоча розселення аріїв серед інших народів призвело до їх поступової асиміляції, й до тепер, данні ДНК-досліджень доводять цей рух з Причорноморських степів, через Вавілон до Індії.
В Греції Діонісій також навчив місцеве населення вирощувати виноградну лозу. У нього у війську було багато жінок , які називалися вакханками або амазонками, й були знамениті своєю мужністю.
Також з легенд відомо про народ пелазгів, що як журавлі помандрували на південь з Дніпровських рівнин.
Діоніс ще називався Паном.
А Пан був головним богом в Пантикапеї - Боспорській державі, яка, за твердженням деяких вчених також була давньоукраїнським державним утворенням.
Міста північного узбережжя Чорного моря: Тір, Ольвія, Херсонес, Пантікапей та ін. у V – IV ст. до н.е. були осідком давньоукраїнських племен.
Саме цим часом датується переважна більшість відомих "скіфських поховань" в Південній та Центральній Україні.
Давні українці брали активну участь у політичних і військових баталіях, що точилися у грецьких містах-колоніях Чорноморського узбережжя.
Частина давньоукраїнської аристократії досить довго жила у цих містах і поступово еллінізувалася під впливом блискучої античної культури.
По Нижньому Дунаю та Дністру Давня Скіфія межувала з фракійцями, які заважали прямій торгівлі з Грецією.
В середині IV ст. до н.е. давньоукраїнський правитель Атей підкорив Добруджу та Правобережжя Нижнього Дунаю і навіть карбував власну монету.
Знайдено напис, де він погрожував мешканцям міста Візантій на березі Босфору: «Король скіфський Атей демосові візантійців: не перешкоджайте моїм прибуткам, щоб мої кобилиці не пили вашої води».
331 р. до н.е. Зопіріон, намісник сина Філіпа II – Олександра Македонського, здійснив похід на чолі 30 тис. воїнів з Нижнього Дунаю на Ольвію, в Причорноморську Україну.
Македонянам не вдалося взяти місто, а на зворотному шляху всі вони разом з полководцем були знищені давньоукраїнською армією.
Головними "скітськими" (давньоукраїнськими) божествами були богиня домашнього вогнища, уособлення неба та його дружина, богиня землі й води.
Важливе місце в пантеоні займали бог сонця, богиня родючості та життя, бог-герой Геракл та божество війни Арей.
Геродот яскраво змалював поклоніння давніх українців мечу, який був символом Арея.
Читайте також:
Posts
No comments:
Post a Comment