Міфи та легенди - основа існування народу

Якими б знаннями не володіли наші пращури, найбільш важливим для існування й розвитку народу, нації є легенди та міфи. Бо саме вони, на генетичному рівні відроджують нашу душу, і повертають кожного до витоків, до життєдайних джерел, які дозволяють існувати й діяти. 
Бо найважливіше для народу, для кожної людини – знати, чиї ми нащадки.

Якщо з покоління в покоління переходять легенди, перекази - ніщо не може подолати цей нарід. Адже наші предки підтримують нас, промовляють до нас сконцентрованим досвідом космічних епох і будять нашу генетичну пам'ять. 

Саме тому, перше, що робить окупант, це знищує духовність, книги, історію, легенди, міфи окупованого народу, називаючи все це "казочками” і нав'язуючи власну історію й світогляд.
Міфи протидіють тотальному нищенню нації, адже демонструють велич історії та духу Предків.

Науковець Олександр Знойко у своїх дослідженнях переконливо довів русинське (давньоукраїсньке) походження перших, найдавніших "грецьких богів".
Прабатьківщиною наших пращурів була Гіперборея, саме звідси походять Діоніс та Геракл, саме звідси мандрівники вирушили розбудовувати Шумарську імперію, Вавілон та саме з України принесли до Індії знані "Веди".

Про існування на нашій землі давньої розвиненої цивілізації свідчать й численні археологічні знахідки, й давні храми, яким понад 40 тис. років, й відома "Кам'яна могила" - комплекс релігійних споруд дошумерської доби.
В деякі міфи та легенди важко зараз важко повірити, але ми, українці, зберегли себе саме завдяки народним переказам та вижили всупереч століттям ворожої окупації та поневоленню.
Але ще й сьогодні триває ця боротьба за власну історію, за власну культуру, за свою землю та державу. Саме тому наші легенди та міфи закликають нас бути гідними сучасності. Міф є ти досвідом виживання в умовах невизначеності. Він дає відповіді на питання: хто ми є і для чого на цій землі?
Не наука, а саме міфологія дає силу на натхнення для розбудови нації, держави, для існування народу.

Основні світоглядні міфи остаточно сформувались в Україні наприкінці І тис. до н. е. – напочатку н. е., у період розселення праукраїнців над Дунаєм, між Віслою і Дніпром, в районіі Карпат, від Північного Причорномор'я до берегів
Балтійського моря та аж до Балкан. Ще й сьогодні, спостерігається спорідненість в міфології та в мові між полабськими та лужицькими слов'янами (в тому числі украми), хорватами та українцями. 

На жаль багато давньоукраїнських вірувань, які є частиною індоєвропейської релігії, було втрачено або забуто. Іван Нечуй-Левицький писав: “український народ – один з менших синів в сім’ї індоєвропейських народів. Ще його міфологія не розвилась гаразд, як дуже раннє християнство в Києві, дуже рання візантійська просвіта захопила й спинила її в самому процесі розвиття, повернула життя українського народу на іншу стежку й занапастила багато цікавого для науки в українській міфології”.
Фрідріх Шеллінґ стверджував, що “міфологія народу може виникнути лише із самим народом”. Він доводив, що міфологія виникла на основі безкінечної народної творчості, яка відображає “вічну плинність”.
Учений пропагував створення на основі здобутків науки і мистецтва новітньої міфології, що дозволить повернутись людству до витоків й дозволить вийти на новий рівень розвитку. 

За працею: Валерій Войтович. Генеалогія богів давньої України.
http://journal.mandrivets.com/images/file/Vojtovych_2011_3.pdf