Самі себе не пускаєм до Европи

Європейський Союз очікує, щоб Україна рішуче взялася до здійснення тих реформ, щодо яких вона брала зобов'язання.

Про це заявив посол Франції в Україні Жан-Поль Везіан в інтерв'ю газеті "День".

"Україна очікує певних політичних сигналів: це і європейська перспектива, і можливість введення безвізового режиму", - зазначив посол.

"ЄС, зі свого боку, чекає від України відповіді на ті політичні сигнали і сподівання, які були направлені від Європи до України", - додав він.

Коментуючи слова щодо необхідності рішучого проведення Україною реформ, Везіан пояснив: "Перш за все, це стосується реформи судової системи".

"Зокрема, твіннінгу, співпраці між адміністраціями України та Європи з метою наближення українських стандартів управління до європейських", - пояснив він.

"Відтак, мова йде про необхідність забезпечення політичної стабільності в Україні, гармонійної роботи між гілками влади, за якої парламент матиме можливість продуктивно працювати в комітетах і ухвалювати необхідні закони", - додав він.

За словами Везіана, "якщо Україною будуть взяті до уваги всі ці аспекти, то це буде запорукою успіху на подальший період".

30 червня - День Героя України

У стереотипних образах, які активно культивуються антинародними угрупованнями, українці постають такими собі салоїдами, які п’ють самогон, лають москалів, а коли доходить до діла, то відразу затягують давню пісню про "моя хата скраю".

Ця казочка дуже вигідна антиукраїнським силам, які на фоні образів вусатих дядьків з помутнілими від горілки очима раніше малювали епічні картини "гєраїчєскіх таваріщєй" у шкірянках із зірками на кашкетах, а зараз пробують насадити образи "слави русскава спєцназа", який героїчно бореться у Чечні.

Хлопці зі сходу так захопилися, що вже самі сплять і бачать, як "красноармєєц спасаєт простую украінскую дєвушку от лап бєсчінствующіх бандеровцев". І можна довго розповідати що бандерівець - це брат цієї простої дівчини, а красноармєєц - невмиваний окупант, який прийшов до хати, вивалив ноги на стіл і почав нахабно командувати незрозумілою мовою. На жаль, не допомагає.

Чим же так недогодила УПА прихильникам "вєлікарусскай слави"? Невже може партизанська армія, яка перестала існувати майже 50 років тому, ще досі настільки не давати спати "вєлікай і магучєй", що кілька її ключових відомств панічно риються у нафталінових архівах у пошуках компромату і, незважаючи на його фактичну відсутність, публікують на своїх офіційних веб-сайтах "ужасную статістіку" про "звєрскі убітих 50 мірних жітєлєй"?

УПА не підпорядковується генеральному стереотипу. Якраз навпаки, хлопці Бандери-Шухевича, як і хлопці з Холодного Яру зразка 1919-го року, як і козаки Мазепи та Виговського є прямою протилежністю цьому стереотипу. Як же могли "вусаті п’яні дядьки" спочатку майже 5 років протистояти трьом окупаційним арміям, а потім ще 15 років вести активну боротьбу проти наймогутнішої у світі військової машини СРСР?

Ще одна "нєстиковочка" стереотипів є у тому, що ті 16 тисяч українців, "пріслужнікав гітлєровскіх бандітов", які були у дивізії СС Галичина, німецьких батальйонах Нахтігаль та Роланд ще в 42-му році відмовилися служити Гітлеру і присягнули на вірність Україні, а майже мільйонна (я не помилився 1 000 000) армія росіян продовжувала вірно служити фашистам під командуванням "гєроя абарони Маскви гінірала Власова" в складі Русской Асвабадітєльной Армії (РОА), Казачєва Стана і т.п. формувань.

Більше того, хлопці з УПА воювали на своїй території і захищали свої хати від окупантів, а не перли на чужі землі прикриваючись пропагандою "асвабадітєлєй".

Мабуть стає все важче деяким "савєтскім гіроям" одягати свої енкаведешні нагороди, дивитися на себе у дзеркало і переконувати себе та своїх рідних, що та "прастая украінская дєвушка" дійсно потребувала порятунку. От і хочеться назвати УПівців "бандітамі і галаварєзамі", щоб спалося спокійніше. До речі, таку риторику у своїх документах про УПА постійно використовували не тільки більшовики, але і фашисти, що наштовхує на роздуми про спільний почерк, чи не так?

Але не треба забувати, що мільйони людей поклали своє життя за наше спокійне європейське життя, і нашим обов’язком є кожен день докладати максимум зусиль, щоб Україна процвітала.

Серед цих людей було і кілька десятків тисяч вояків УПА та їх командир Роман Шухевич. Його день народження 30 червня кожен свідомий громадянин України має вважати своїм особистим святом.

"Ми усі вояки УПА і всі підпільники, зокрема і я, свідомі, що раніше чи пізніше нам доведеться згинути в боротьбі з брутальною силою. Але запевняю вас, - ми не будемо боятися вмирати, бо вмираючи будемо свідомі того, що станемо добривом української землі. Ця наша рідна земля потребує ще багато добрива, щоб у майбутньому виросла на ній нова українська генерація, яка довершить те, що нам не суджено було довершити…"

Роман Шухевич, липень 1944 року

Джерело: Назар Гриник, політолог

Маємо свою стрічку

ОФІЦІЙНА СПІЛЬНОТА КАМПАНІЇ gerojam_slava

Небезпечні сусіди

Росія стала лідируючою антидемократичною силою в своєму регіоні, сказано у доповіді правозахисної організації Freedom House.

"Протягом останнього часу ми спостерігаємо, як зростання ціни на нафту явно корелює з різко деградуючими демократичними процесами, особливо в Росії, Казахстані та Азербайджані", - заявив директор з досліджень організації Крістофер Уолкер.

Як сказано у доповіді, ці три колишні республіки СРСР вважають основою свого розвитку енергетичні ресурси і протягом останнього десятиріччя у них помічені "паралельне і разюче згортання відкритості та незалежності інститутів".

Станом на минулий рік у Росії стало зрозуміло, що ера Владіміра Путіна породила нову еліту, яка взяла владу до своїх рук, відзначає Freedom House. Втілюючи "авторитарний капіталізм", "залізний трикутник" державої влади, керівників промислової сфери та спецслужб було згорнуто електоральні процеси, а також посилено контроль над політичними опонентами та ЗМІ, сказано у доповіді.

Зростання авторитаризму також визначає і зовнішню політику, обумовлюючи "більш агресивну та часто войовничу поведінку Росії щодо своїх сусідів", - вважають правозахисники.

Коли почалась Друга Світова для України

В Україну війна прийшла не 22 червня 1941 року, як вчить радянсько-путінська пропаганда. І навіть – не 1 вересня 1939 року, коли почалась офіційно Друга Світова Війна для Европи – а дещо раніше.

Війна з багатьма мільйонами жертв розпочалась для України на початку 1939 року, на самому західному рубежі нашої держави – Закарпатті.

Після Мюнхенського договору (30 вересня 1938 року) складне міжнародне становище Чехо-Словаччини і зростаюча боротьба українського населення за політичні права примусили чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. Отже 8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з Андрієм Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.). А 22 жовтня 1938 року парламент у Празі ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців.

А вже 27 жовтня 1938 року Андрія Бродія, який намагався проводити проугорську політику, було усунуто з посади голови уряду і прем'єр-міністром Карпатської України обрано Авґустина Волошина. Однак, за рішенням Віденського арбітражу 1938 року значна частина Карпатської України (Ужгородський, Мукачевський і Севлюський повіти) з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове були приєднані до Угорщини. За цих умов столицю Карпатської України було вирішено перенести до Хусту.

Одночасно, для захисту від передбачуваної угорської агресії було створено збройні сили Карпатської України - “Карпатська Січ”, велику допомогу в створенні якої надала Організація Українських Націоналістів. У той же час, уряд Августина Волошина активно здійснював заходи, спрямовані на розбудову української держави. Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, організовувалась державна адміністрація.

І вже 12 лютого 1939 року відбулись вибори до Сейму Карпатської України, на яких абсолютну більшість голосів виборців (бл. 94%) здобули кандидати Українського Національного Об'єднання.

Тим часом, в ніч з 13 на 14 березня хортистська Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини, розпочала відкриту агресію проти Карпатської України. З перших же годин угорського вторгнення частини Карпатської Січі вели кровопролитні бої з переважаючими силами противника по лінії Ужгород-Мукачеве-Берегове-Севлюш.

Отже, саме 14 березня 1939 року – і є тим днем, коли розпочалась війна на українських теренах, коли почали гинути українці за власну свободу і незалежність своєї держави.

15 березня новообраний Сейм, на чолі з головою А. Штефанон, проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Прийнята парламентом конституція визначила назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська). Державним прапором та гімном республіки були визнані жовто-блакитний стяг і український національний гімн «Ще не вмерла Україна», Президентом було обрано А. Волошина.

16 березня 1939 р. зазнавши значних втрат, угорські війска захопили Хуст, а вже 18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

У гірських районах загони “Карпатської Січі” продовжували боротьбу з угорськими регулярними частинами аж до кінця травня 1939 року. У кінці березня 1939 р. президент республіки А.Волошин і частина уряду на чолі з прем'єром Ю.Реваєм виїхала через Румунію на еміграцію. Так закінчився недовгий, але героїчний період існування Карпатської України, що став однією з сторінок багатовікової боротьби українців за встановлення національної державності.

Вже після цього були Пакт Молотова-Ріббентропа, підписаний 23 серпня 1939 у Москві, разом з таємним додатковим протоком, відповідно до якого «у випадку територіально-політичної перебудови областей, які входять у склад Польської держави, границя сфер інтересів Німеччини і СРСР буде приблизно проходити по лінії рік Нарви, Вісли і Сяну».

Потім був офіційний початок Другої Світової війни - 1 вересня 1939 року, вторгненням німецьких військ до Польщі та 17 вересня — коли війська СРСР ввійшли до Західної України, після чого вона переходить до складу Радянського Союзу. А вже 22 вересня 1939 року у Бресті відбувається спільний радянсько-німецький військовий парад. Після чого 28 вересня відповідно до німецько-радянського договору Польща остаточно ділиться між СРСР та гітлерівською Німеччиною.

І нарешті - 22 червня 1941року Німеччина вчинила напад на СРСР. Саме тоді й почалась «Велика Вітчизняна Війна радянського народу проти фашистських загарбників» - як її називає радянська та сучасна російська історіографія.

Але ж нам – українцям – слід пам’ятати, що Війна для нас почалась значно раніше. Саме в ніч з 13 на 14 березня 1939 року з нападу Угорщини, за підтримки фашистської Німеччини на Карпатську Україну розпочалась та війна, через яку втрачено «життя майже 10 мільйонів наших співвітчизників, смерть не оминула жодну українську родину, горе увійшло в кожен український дім» - як розказує нам Президент. Але згадуючи, що “ми, діти і внуки воїнів-переможців, по праву пишаємося їхнім величним ратним подвигом. Ми з гордістю і вдячністю усвідомлюємо, що без їхнього героїзму й жертовності не постала б незалежна Українська держава, що сьогоднішня мирна, демократична й процвітаюча Європа великою мірою стала можливою завдяки мужності й незламності волелюбного українського народу”, як зауважує Ющенко, слід таки згадати про бійців Карпатської Січі, які перші перші стріли ворога, перші встали на захист власної землі.

Джерело: Вікіпедія

Козацькі ватажки Пугачов та Разін - українці

Найяскравішій постаті російської історії, герої багатьох наукових досліджень і художніх творів... Омелян Пугачов та Степан Разін за походженням, виявляється, були українцями

«Вечная малороссийская наклонность к неудовольствию» - ця риса Омелька Пугача була виокремлена в матеріалах слідчої комісії після його підступного арешту, і саме цю рису карателі вважали однією з головних причин бунтарства цього українського козака, намагаючись не помічати інших, соціально-політичних...

А тим часом Омелько Пугач був, можна сказати, чи не першим політичним діячем, який зрозумів, що поневолені народи Росії не зможуть звільнитися самотужки, поодинці, а лише після розвалу всієї колоніальної імперії.

Після придушення московськими і польськими військами гайдамацького повстання Коліївщини — в Україні, що в ньому, за деякими даними, брав участь і Омелько Пугач, він втікає аж у Передкавказзя, на Терек. У нього виникає задум об’єднати всіх козаків — запорозьких, донських слобідських, волзьких, яїцьких і підняти повстання, залучивши до нього покріпачених селян та всіх пригноблених, щоб захопити Москву і встановити скрізь «вільні козацькі порядки».

Омелян Пугач народився 250 років тому, як зазначено в офіційному висновку Оренбурзької таємної слідчої комісії від 1774 року, в «козачьей малоросійськой Зимовейской станице». На допиті ж у листопаді 1774 року він повідомив, що його дід Михайло «был Донского войска Зимовейской же станицы козак, и прозвище было ему Пугач». До речі, Бугогардівською палатою Запорозької Січі 1773 року командував полковник Пугач.

Між іншим, у цій же українській козацькій станиці Зимовейській, десь за сто років до Омелька Пугача, народився інший ватажок повстання проти царизму — знаменитий Степан Разін, теж українець.

Омелько Пугач розмовляв українською. Треба сказати, що українці становили значну, якщо не більшу частину населення Дону. Як зазначав дослідник Бронштейн, уже 1638 року на Дону налічувалося понад 10 тисяч «черкас» — українців. Та й назва столиці Донського козацького війська — Черкаськ промовля сама за себе: «черкасами» колись називали українців. Українці переважали також у Волзькому козацькому війську, значна частина їх була і в Терському та Яїцькому козацьких військах. Тож закономірно, що коли 18 вересня 1773 року на Яїку (Уралі) почалося повстання під проводом Омеляна Пугача, то українці були чи не основною його ударною силою. Колишні гайдамаки (є дані про те, що навіть сам Максим Залізняк утік з сибірської каторги і приєднався до повсталих), запорожці... Майже тисяча українських козаків перейшла на бік повстанців навесні 1774 року з російської каральної армії, посланої на придушення повстання, якою командував генерал Бібіков. Пугачовці з’явилися й на Запоріжжі.

Хтозна, якою була б майбутня доля України, якби російський уряд, спішно уклавши мир з Туреччиною, не послав проти повстанської армії Пугача свої найкращі війська, а зрадники не захопили й видали карателям свого отамана! Повстання було жорстоко придушене восени 1774-го, а 21 січня 1775-го Омелько Пугач був прилюдно замордований у Москві.

Отже, так звану селянську війну «під проводом Омеляна Пугачова» — найбільшу в історії Російської імперії, можна цілком вважати і українським повстанням проти поневолювачів, одним з важливих етапів трагічної історії наших визвольних змагань. Так само, як і повстання під проводом Степана Разіна — Стеньки Разіна, оспіваного у відомій російській пісні, який на Красній площі в Москві 6 червня 1671 року після лютих тортур був четвертований за царським указом. А тим часом і Степан Разін, і повстання під його проводом прямо пов’язані з Україною. Та й сам Степан Разін був українцем, бо народився він, як вказано в архівних документах, «в малороссийской станице Зимовейской на Дону».

Ще 1663 року Степан Разін на чолі загону донських козаків разом із запорожцями успішно воював проти кримських татар. Навесні 1670 року Степан Разін очолив народне повстання, що охопило Дон, Поволжя, Підмосков’я. Не обійшло воно й Україну. Це був спільний виступ донських і запорозьких козаків, інших поневолених Московією народів і племен проти спільного ворога — московського царя. Згодом повстання переросло у війну — після того, як до разінців приєдналися українські повстанці на чолі з полковником Острогозького полку Іваном Дзиковським. Саме він ще 1668 року таємно домовився із Степаном Разіним про спільний збройний виступ — і восени 1670-го повстанням була охоплена вся Слобідська Україна. Якби не зрада промосковськи налаштованої частини козацької верхівки, то невідомо, чим би закінчилася війна під проводом Степана Разіна. Змовники захопили керівників повстання в Україні, видали їх царю. Повстанці боролися проти гніту московського царя, за козацькі вольності і порядки. Вони прагнули свободи, їх ідеалом була козацька держава. Та в квітні 1671 року тяжко пораненого Степана Разіна захопили зрадники і видали московському царю на розправу.

Після розвалу СРСР в нинішній Російській Федерації відновлюються імперські цінності і традиції, ревізується історія, тож і Степан Разін, і Омелян Пугач та інші герої, котрі руйнували основи імперії, вважаються ледь не державними злочинцями. Що ж, з точки зору імперсько-великодержавної — можливо, й так. Але не з позицій загальнолюдських цінностей. Тож Україна повинна надати політичний притулок, хоча б посмертно, своїм дітям, передусім Омеляну Пугачу та Степану Разіну, котрі ціною свого життя наближали визволення і державність України.

Часопис "Військо України"

Щодо чергових заяв Лужкова

Мер Києва має дати гідну відповідь Лужкову

Новий мер української столиці вже 26 травня має зробити чотири наступні геополітичні заяви:

1. Тива (це її самоназва) не є законною частиною Російської Федерації, оскільки Тувінська Народна Республіка остаточно не оформила вступ до РРФСР. Київські архіви свідчать, що в 1940-х роках українські депутати в СРСР та деякі евакуйовані з України під час війни зафіксували цей факт.

2. Південно-Сахалінська область була незаконно включена до складу Сахалінської області Росії, бо Японія досі не дала згоди на приєднання своїх північних територій до РРФСР й не підписала мирний договір ані з СРСР, ані з нинішньою Російською Федерацією.

Гасло мера: "Київ – разом з Токіо!"

3. Кенігсберзька область була незаконно перейменована на Калінінградську та долучена до СРСР, адже ані ФРН, ані НДР не давали на це своєї згоди. Через це Калінінград треба або повернути Німеччині, або приєднати до Литви, яка називає цю область "Малою Литвою", або додати до Білорусі, яка була співзасновником СРСР та найбільш близькою до Калінінграда географічно частиною СРСР на момент його ліквідації в грудні 1991 року (незалежну Литву СРСР визнав у вересні 1991-го), або ще краще до України, бо нелегітимний президент Лукашенко створює союзну державу з Росією й нові території цьому диктатору давати неможна.

Гасло мера Києва: "КалИнИнград – місто українських калин, побратим наших каштанів. Калининград – історична база Балтійського флоту України!"

4. 1956 року Микита Хрущов здійснив державну зраду, ліквідувавши Карело-Фінську РСР, одну із 16 союзних республік! Не було завершено всі необхідні процедури для передачі Карело-Фінщини до складу Росії. Треба негайно повернути цю Карелію-Фінляндію до складу Фінської Республіки – члена Європейського Союзу, до якого намагається вступити Україна. Петрозаводськ для Гельсинки має бути тим, чим є Дніпропетровськ для Києва.

Гасло: "Карелія та Україна – у Євросоюзі!" (С) Ю. Свірко

90 років тому флот в Севастополі підняв українські прапори

29 квітня 1918 року вранці із Севастополя на весь світ в ефір полинула радіограма до Києва на ім’я Центральної Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін».

1 листопада 1917 року при Центральній Раді в Києві було утворено Морську Генеральну Раду, до завдань якої разом із суто фаховими справами належала й українізація Чорноморського флоту. Із великих військових кораблів на бік Центральної Ради першим перейшов весь екіпаж крейсера «Пам’ять Меркурія», що стояв на рейді в Одесі. Із 12 листопада 1917 року він підіймав Український національний прапор щодня аж до 3 травня 1918 року...
Одночасно поступово «звикала» до українізації база військового флоту — Севастополь, що був взятий під протекторат Української Народної Республіки... Тож уже 22 листопада 1917 року саме в Севастополі на найновішому і найпотужнішому кораблі — лінкорі «ВОЛЯ» зукраїнізований екіпаж почав щодня підіймати Український прапор, а слідом за ним інші кораблі... Такий стан тривав до весни 1918 року, бо йшла, хоч і мирна, проте вперта політична боротьба за флот у Центрофлоті. Лише наприкінці квітня 1918 року після мирної безкровної перемоги українців у Центрофлоті на його ж пропозицію командувачем флоту було призначено контр-адмірала М.Сабліна, нащадка козацького роду, що у всьому прихильно ставився до українців.
Слід мати на увазі, що якраз на той час весь флот сильно турбувало і по-своєму лихоманило швидке просування німецьких кайзерівських військ до Криму для негайного захоплення Севастополя, а головне — Чорноморського флоту... Незважаючи на це, 29 квітня 1918 року вранці із Севастополя на весь світ в ефір полинула радіограма до Києва на ім’я Центральної Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін».
У ту ж мить на штабному кораблі флоту «Георгий Победоносец» було піднято адміральський сигнал-наказ: «Заступив у командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін».
У зв’язку з наступом кайзерівських військ, які в той же день 29 квітня, розпустили Центральну Раду в Києві, і щоб не дати німцям захопити флот, Центрофлот наказав ескадрі вирушити до Новоросійська. Виконуючи цю ухвалу, адмірал Саблін 30 квітня 1918 року вивів із Севастополя основні кораблі флоту, взявши курс на Новоросійськ. У Севастополі залишилися 25 допоміжних, старих і дрібних кораблів разом із 15 підводними човнами. Цим залишком флоту розпочав командувати контр-адмірал Остроградський, який наказав всім кораблям надалі щодня піднімати українські прапори, що неухильно всіма виконувалося.
1 травня 1918 року до Севастополя вдерлися кайзерівські війська, і в бухту зайшли два лінкори — німецький «Гебен» і турецький «Гемідос».
Під наведеними на рештку українського флоту німецькими гарматами з лінкорів і суходолу адмірал Остроградський 3 травня наказав екіпажам своїх кораблів спустити українські прапори, а натомість німці підняли свої...

Великдень

Православні та греко-католики 27 квітня святкують своє головне свято - Великдень, день Воскресіння Ісуса Христа, який своєю смертю спокутував людські гріхи і своїм Воскресінням дав надію на життя після смерті

Від Великодня і до Вознесіння Господнього віруючі вітають один одного словами: ”Христос Воскрес! - Воістину Воскрес!”.

У всіх православних храмах в ніч з суботи на неділю відбулися урочисті Великодні богослужіння.

Після багатоденного Великого посту християни збираються за багатим столом, на якому, за традицією, повинні бути фарбовані яйця, пироги і сирні паски, заздалегідь освячені в церкві.

Президент України Віктор Ющенко у Великодню ніч взяв участь в святкових богослужіннях у Володимирському кафедральному соборі, в Соборі Святого Василя Великого УКГЦ, в Кафедральному Соборі Святого Апостола Андрія Первозванного Українській УАПЦ, а також в Свято-Успенському соборі УПЦ Московського патріархату.

Перші два храми разом з ним відвідала прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко.

Більшість громадян України (87,7%) називають Великдень великим святом, свідчать результати загальнонаціонального дослідження, проведеного соціологічною службою Центром імені Разумкова в квітні 2008 року.

9,4% респондентів сказали, що вважають Великдень рядовим святом. 1,8% опитаних не вважають Великдень святом взагалі. Ще 1% респондентам важко визначитися з відповіддю.

МедиаБарКэмп